20 червня 2022 року Верховна Рада підтримала ратифікацію "Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами".
Стамбульська конвенція – революційний документ, що забезпечує комплексну низку заходів з запобігання та протидії насильству над жінками і домашньому насильству та визнає насильство стосовно жінок водночас, і порушенням прав людини, та видом дискримінації.
Вона передбачає встановлення кримінальної відповідальності за конкретні злочини. В конвенції також йдеться про підхід, необхідний для ефективного припинення насильства стосовно жінок та домашнього насильства, що закликає всі відповідні залучені органи, установи та громадські організації до координованої співпраці. Вона створює сильний та незалежний механізм контролю та надає парламентаріям особливу роль у контролюванні реалізації конвенції на національному рівні.
Конвенція надає Сторонам комплексну юридичну базу, стратегії та заходи, засновані на найкращому досвіді запобігання та протидії насильству стосовно жінок та домашньому насильству.
Її основні цілі:
- захист жінок від усіх видів насильства та запобігання, переслідування і викорінення насильства над жінками та домашнього насильства;
- сприяння викоріненню всіх видів дискримінації щодо жінок, сприяння рівноправності між жінками та чоловіками та розширення прав жінок;
- захист і допомога всім постраждалим від насильства над жінками та домашнього насильства;
- сприяння міжнародній співпраці, спрямованій проти цих видів насильства;
- забезпечення підтримки та допомоги організаціям і правоохоронним органам у співпраці між собою з метою запровадження інтегрованого підходу до викорінення насильства стосовно жінок та домашнього насильства.
Більше того, Сторони конвенції заохочуються поширювати її застосування на чоловіків, дітей та людей літнього віку, що стали жертвами домашнього насильства.
Після ратифікації Конвенції Україна повинна:
1. Проводити дослідження та збір статистичних даних про насильство щодо жінок та домашнє насильство, які відображатимуть конкретні деталі щодо потерпілих і правопорушників, такі як стать, вік та вид насильства, зв’язок між кривдником і жертвою та місце злочину. Держава повинна сприяти дослідженням причин і наслідків насильства та проводити опитування населення з метою встановлення обсягів і частоти цього явища. Ця інформація має бути доступна для громадськості та групи спеціалістів, що стежать за реалізацією конвенції.
2. Заборонити альтернативні позасудові методи врегулювання спорів, таких як примирення між кривдником і потерпілою особою. Будь-які насильницькі дії, вказані конвенцією, що сталися, розглядатимуться тільки як кримінальний злочин. Відповідальність встановлюється за широкий спектр форм насильства, що охоплює:
- психологічне насильство;
- переслідування (сталкінг);
- сексуальне насильство, зокрема зґвалтування;
- сексуальне домагання;
- примусовий шлюб;
- ушкодження жіночих статевих органів (УЖСО).
Для забезпечення негайного захисту жертв конвенція передбачає вилучення кривдника, що вчинив домашнє насильство, з їхнього дому, так установлюючи фізичну відстань між кривдником і жертвою, щоб запобігти подальшому насильству. Вилучення правопорушника, навіть якщо він власник місця проживання, запобігатиме подальшим травмам у жертви. Сторони вирішуватимуть, яка владна структура матиме право на видачу заборонних постанов, проте безпека жертви чи особи, що наражається на ризик, залишатиметься пріоритетом.
Кримінальна відповідальність встановлюватиметься також для осіб, що є пособниками або підбурювачами у вчиненні злочину.
Жертвами визнаватимуться не тільки ті, особи, на яких безпосередньо були спрямовані насильницькі дії, а й ті, що стали свідками таких подій.
3. Конвенція запроваджує принцип недопустимості злочинної поведінки ні за яких умов.
Культура, релігія, традиція чи особисті причини злочинної поведінки не можуть бути прийняті як виправдання насильства над жінками чи домашнього насильства, і ці підстави не повинна використовувати судова система як обґрунтування при тлумаченні закону.
Оскільки ставлення, упередження, гендерні стереотипи та звичаї чи традиції, засновані на гендерній нерівності, впливають на моделі поведінки, що сприяють явищу насильства, держава повинна реалізувати на національному рівні низку заходів, які:
- сприяють змінам у ставленні та поведінці;
- враховують потреби вразливих верств населення, ставлячи права людини на перше місце;
- заохочують усіх, особливо чоловіків та юнаків, запобігати насильству;
- забезпечують невикористання культури, звичаїв і релігії для виправдання насильства;
- сприяють програмам і заходам з розширення прав жінок.
Для дотримання цього принципу Україна прийматиме та впроваджуватиме державні програми, спрямовані на підвищення обізнаності серед населення на тему насильства стосовно жінок та домашнього насильства, питань рівноправності, спростування гендерних стереотипів, міжособистісних стосунків без застосування насильства.
До шкільних навчальних планів вноситимуться матеріали з питань рівноправності та пропагуватимуться ці принципи в неформальних навчальних установах на зразок громадських центрів і спортивних закладів.
Упроваджуватимуться комплексні програми для підготовки відповідних фахівців з запобігання та виявлення насильства, рівноправності, потреб постраждалих, запобігання повторній віктимізації та підтримки міжвідомчої співпраці.
Упроваджуватимуться програми профілактичного втручання та лікування осіб, які вчинили домашнє насильство, та осіб, які вчинили злочини на сексуальному ґрунті, націлених на те, щоб навчити їх ненасильницькій поведінці, відповідати за свої дії та переглянути своє ставлення до жінок.
Відбуватиметься заснування компетентних, легкодоступних кризових центрів допомоги жертвам сексуального насильства.
4. Україна зобов’язана карати правопорушників на своїй території, на борту кораблів під нашими прапорами чи літаків, зареєстрованих відповідно до наших законів, або ж якщо громадянин чи особа, що зазвичай проживає на нашій території, вчинили злочин.
Україна розслідуватиме та переслідуватиме злочини, вчинені щодо наших громадян чи осіб, що постійно проживають на нашій території, коли вони перебувають за кордоном, щоб захистити їх.
Злочини вчинені за кордоном каратимуться незалежно від встановлення кримінальної відповідальності за цими злочинами в країні, де вони були скоєні, або від того, чи позов подала жертва або ж розслідують органи влади в тій країні.
Автор: Юлія Ляшко, юристка практики супроводу бізнесу Juscutum
.png)
.png)