У світі, де технології розвиваються дуже швидко, розуміння особливостей ліцензування програмного забезпечення (надалі – «ПЗ») стає критично важливим. Ця стаття розкриває основні аспекти ліцензування ПЗ, які можуть вплинути на ваш бізнес, адже вибір відповідної ліцензії на програмне забезпечення важливий при запуску нового програмного проєкту.
Ліцензії на програмне забезпечення – це юридичні угоди, які визначають, як програмне забезпечення можна використовувати, розповсюджувати та змінювати. Вони окреслюють умови, за яких користувачі можуть використовувати ПЗ, надаючи рекомендації як для розробників, так і для користувачів. Розуміння відкритого коду проти комерційного/пропрієтарного має вирішальне значення для забезпечення відповідності та уникнення юридичних питань. Існують різні типи ліцензій на програмне забезпечення, кожна з яких має свій власний набір прав та обмежень, що використовуються для розробки ПЗ.
1. Пропрієтарні ліцензії
Пропрієтарні ліцензії – це тип ліцензій, який надає обмежені права на використання ПЗ, зберігаючи всі права власності за розробником чи власником. Ці ліцензії зазвичай обмежують можливості копіювання, модифікації та розповсюдження програмного забезпечення. Як приклади цих ліцензій варто зазначити:
- Microsoft Windows: Розроблена Microsoft, Windows є однією з найбільш широко використовуваних операційних систем у всьому світі.
- macOS: Ця запатентована операційна система була розроблена Apple і використовується виключно на комп'ютерах Apple.
- AutoCAD: Власне програмне забезпечення для автоматизованого проєктування (CAD) від Autodesk, AutoCAD широко використовується в архітектурній, інженерній та будівельній галузях для створення точних 2D та 3D моделей.
- Oracle Database: надійна запатентована система управління реляційними базами даних (RDBMS), відома своєю масштабованістю, безпекою та функціями корпоративного рівня.
2. Комерційні ліцензії
Комерційні ліцензії передбачають оплату вартості використання ПЗ користувачем за угодою, яка спрямована на захист бізнесу та збереження прав розробника чи власника. При цьому останній встановлює умови використання таким ПЗ. Такі ліцензії зазвичай надаються для комерційних продуктів або ПЗ, яке має конфіденційну інформацію.
Комерційне ПЗ належить до ПЗ, що розповсюджується для отримання прибутку. При цьому комерційне ПЗ, як правило, є пропрієтарним.
На перший погляд здається, що комерційне та пропрієтарне ПЗ – це одне й те саме. Але вони описують собою дві різні характеристики ПЗ. Ліцензія на комерційне ПЗ призначена для будь-якого програмного забезпечення, яке створене для отримання прибутку, тобто описується саме призначення ПЗ, тоді як пропрієтарна ліцензія на ПЗ описує способи його законного використання. Саме тому ці дві ліцензії дуже часто можна зустріти у комплексі. Наприклад, компанія, яка продає ПЗ для бізнесу на основі підписки, але зберігає конфіденційність коду, використовує комерційну та пропрієтарну ліцензію.
Найпоширенішими моделями пропрієтарних та комерційних ліцензій є:
- Ліцензія на кінцевого користувача (EULA)
EULA (End-User License Agreement) – це юридична угода між розробником чи власником ПЗ та користувачем. Ця ліцензія детально описує, як користувач може використовувати програмне забезпечення, які права він має і які обмеження накладаються на використання ПЗ. Будь-хто, хто встановив комп'ютерне програмне забезпечення, додаток на мобільний телефон або підписався на онлайн-сервіс, буде стороною такої ліцензійної угоди як кінцевий користувач. Такий тип ліцензії використовують всі популярні сервіси, якими ми звикли користуватися щодня: Facebook, Instagram, LinkedIn, Apple, Google та інші.
- Ліцензія «за місцем використання» (Per-site license)
Ця ліцензія дозволяє використовувати програмне забезпечення (наприклад, Oracle Database, Microsoft SQL Server на всіх комп'ютерах в межах однієї фізичної локації, наприклад, в офісі компанії.
- Ліцензія на іменованого користувача (Named user license)
Ця ліцензія прив'язується до конкретного користувача, а не до пристрою. Ця модель ліцензії все ще доступна сьогодні, але вона менш популярна та ефективна, адже лише одна людина має доступ до ПЗ, що створює багато незручностей.
- Плаваюча ліцензія (Floating license)
Ця модель ліцензування передбачає, що кілька користувачів можуть отримати доступ до програмного продукту за допомогою одного ліцензійного ключа. Це досить поширене явище при продажах B2B. Така ліцензія дозволяє встановлювати чи використовувати онлайн ПЗ на багатьох пристроях, але обмежує одночасне використання. Це одна з найбільш гнучких моделей ліцензування ПЗ наразі, адже це економічно вигідно для організацій, в яких співробітники працюють позмінно або в різних часових поясах, оскільки ліцензії можуть бути розподілені між тими, хто має різні робочі години.
- Ліцензія з прив'язкою до пристрою (Node-locked license)
Ця ліцензія прив'язує ПЗ до конкретного фізичного пристрою, при цьому зазвичай використовуються унікальні характеристики пристрою для ідентифікації. Також ця ліцензія може бути більше, ніж інші корисною для забезпечення безпеки в критичних системах.
- Пробна ліцензія (Trial license)
Ця тимчасова ліцензія дозволяє користувачам випробувати ПЗ перед покупкою. При цьому вона має обмежений термін дії (зазвичай від кількох днів до кількох місяців) та може мати обмежену функціональність порівняно з повною версією. Такі ліцензії часто використовують як маркетинговий інструмент.
3. Відкриті ліцензії (Open Source)
Відкриті ліцензії дозволяють вільне використання, модифікацію та розповсюдження ПЗ. Це надає користувачам свободу вивчати, змінювати та вдосконалювати ПЗ, а вихідний код є загальнодоступним.
Важливо зазначити, що кожне open-source ПЗ має свою власну специфічну ліцензію, яку можна знайти безпосередньо на сайті ПЗ або в його репозиторії (наприклад, на GitHub). Ці ліцензії визначають конкретні умови використання, модифікації та розповсюдження ПЗ.
Ліцензії на ПЗ з відкритим кодом можна розділити на дві основні категорії: copyleft та permissive (без copyleft).
Ліцензії типу copyleft забезпечують збереження свободи ПЗ: будь-які модифіковані версії ПЗ мають поширюватися на тих самих умовах і залишатися доступними для спільноти. Це гарантує, що програма та її похідні версії назавжди залишаться у публічному надбанні.
Натомість ліцензії без copyleft надають розробникам більше гнучкості – вони можуть використовувати код у власних проєктах та встановлювати додаткові обмеження на його використання. Основними видами таких ліцензій є MIT, Apache та ліцензія BSD.
Важливо підкреслити, що open-source ПЗ може використовуватися комерційно. Більшість open-source ліцензій не забороняють комерційне використання, але мають певні умови враховуючи до якої категорії відноситься ліцензія. Тобто деякі ліцензії (наприклад, GPL), як зазначалося раніше, вимагають, щоб похідні продукти також були open-source. Інші ліцензії (наприклад, MIT, Apache) дозволяють комерційне використання майже без обмежень. При цьому необхідно завжди перевіряти конкретні умови ліцензії кожного проєкту.
Програмне забезпечення з відкритим кодом зазвичай поширюється безкоштовно. Однак додаткові функції та послуги можуть відкриватися за додаткову вартість. Комерційні компанії з відкритим ПЗ розробили бізнес-моделі, які допомагають їм комерціалізувати вільне ПЗ. Ці моделі часто обертаються навколо продажу підтримки або хостингу або продажу додаткових функцій для доповнення вільного ПЗ.
Висновок
Ліцензії з відкритим кодом пропонують прозорість, гнучкість та інновації, керовані спільнотою, що робить їх ідеальними для спільних проєктів та економічно ефективних рішень. З іншого боку, комерційні/пропрієтарні ліцензії надають особливі функції, технічну підтримку та юридичний захист, обслуговуючи організації, які надають пріоритет безпеці та надійності. Тому правильне розуміння та управління ліцензіями на ПЗ є критично важливим для успіху. Це не просто юридична формальність, а стратегічний інструмент для оптимізації вашого бізнесу та захисту ваших інновацій.
Ольга Зав’язун,
юристка практики Супроводу бізнесу в Juscutum
.png)
.png)