вимкнути дудлвключити дудл

Як перевірити достовірність? Відповідальність за поширення недостовірної інформації. Юридична газета №52(446)/13 січня 2015 р. Назар Поливка

Назар Поливка, юрист практики ІТ і медіаправа АО «Юскутум»

Звинуватити політика у корупції або бізнесмена у нечесній приватизації – це на сьогодні теми із категорії must have для кожного поважаючого себе українського ЗМІ. Також популярними, особливо серед таблоїдних видань різного масштабу жовтизни, є теми «вагітності» зірок, «смерті» акторів та інші небилиці різного рівня достовірності.

Проблема у тому, що часто журналісти у гонитві за «гострим» матеріалом не зовсім відповідально ставляться до фактів, підміняючи їх власними судженнями та домислами. А далі, як відомо, слово – не горобець, і часто все закінчується «максимальним репостом» у соц мережах. Тоді прощавай, репутаціє, яку, як відомо, важко заробити і дуже легко втратити.

Тож давайте поговоримо про те, як можна протидіяти поширенню недостовірної інформації проти вас, ваших близьких чи вашого бізнесу.

1. True or false, або переконуємося, що інформація дійсно недостовірна

З юридичної точки зору всі висловлювання можна розділити на факти та оціночні судження. Основна відмінність полягає у тому, що факти є категорією об’єктивною, тоді як оціночні судження – суб’єктивною. У справах щодо фактів або їх відсутності секрет успіху полягає у наявності доказової бази. У спорах же щодо оціночних суджень значення має буквально все.

Умовно кажучи, якщо особа каже, що зараз іде дощ (що є твердженням про існування факту), це можна легко підтвердити або спростувати, вийшовши надвір і перевіривши. Але якщо особа стверджує, що дощ холодний, це неможливо однозначно підтвердити або спростувати, оскільки оцінка залежить від суб’єктивних відчуттів особи у даний конкретний момент. Характерною особливістю оціночних суджень є те, що їх не можна і не потрібно доводити, оскільки вони за своєю суттю є вираженням власного ставлення автора.

Разом з тим, особа, що розповсюджує судження, повинна доводити відсутність у них образи, оскільки судова практика допускає, що судження можуть носити негативний характер, допоки вони не переростають у образу.

2. Що робити після того, як ви виявили недостовірну інформацію про себе

По-перше, заперечити її достовірність. З цього моменту весь тягар доведення покладається на особу, що розповсюдила таку інформацію. Втім, у цьому, здавалося б, простому завданні теж є нюанси.

Для початку позивач має довести, що інформацію розповсюдив саме відповідач, і вказати, хто є відповідачем. У даному питанні потенційному позивачеві слід мати на увазі два проблемні моменти:

1) у випадку, коли інформація поширювалася через сайт, який не ідентифікує своїх дописувачів, відповідачем буде власник сайта;

2) у разі ж розповсюдження інформації через ЗМІ відповідачами будуть автор та редакція, або, якщо автор інформації у друкованому ЗМІ не зазначений – орган, який здійснив випуск такого ЗМІ.

Окрім встановлення відповідача, необхідно також довести, що інформація принижує честь і гідність або завдає шкоди діловій репутації відповідача. У цьому випадку все залежить від вашої фантазії: лінгвістичний аналіз, аналіз змін фінансових показників компанії після опублікування спірної інформації, результати соціологічних опитувань тощо.

По-друге, ви можете вимагати спростування інформації та реалізувати своє право на відповідь. Перший засіб передбачає просто публічне визнання неправдивості інформації, тоді як другий надає вам можливість висвітлити інформацію з власної точки зору та дати пояснення.

3. Яку суму компенсації вимагати

Слід пам’ятати, що відшкодування шкоди, завданої розповсюдженням недостовірної інформації, носить, у першу чергу, компенсаційний характер. Саме тому не варто її завищувати, оскільки у такому випадку суд, скоріше за все, відмовить у задоволенні ваших вимог. Окрім того, якщо спростування відповідно до ваших побажань уже було здійснене, суд також має право зменшити суму відшкодування.

Втім, навіть якщо спірна інформація була визнана достовірною, з цієї ситуації теж є вихід: у такому разі можна вимагати відшкодування не шкоди, завданої честі та гідності або діловій репутації, а шкоди, заподіяній таємниці приватного життя, яку ви не дозволяли розголошувати.

рdf-версія статті