Найбільшими прихильниками ідеї шлюбного договору є ті, хто вже одного разу мав справу з розлученням. Ті, хто проходили ці «військові дії» з колишніми коханими та оцінили, наскільки все могло бути легше й простіше, якби договір був вчасно укладений.
Шлюбний договір також може стати в нагоді не тільки у разі розлучення, але й для захисту майна кожного з подружжя. Адже потреба в такому захисті може виникати на різних етапах становлення родини.
Захистити майно
Дана стаття спрямована не на допомогу в ухиленні від відповідальності особи, яка притягується в якості підозрюваної в кримінальному провадженні, або при боргових зобов’язаннях, а виключно на захист майна тієї сторони, яка не скоювала ніяких кримінальних або протиправних дій.Практикам відомо, що великий відсоток справ, особливо в сфері економічних злочинів, правоохоронні органи не доводять до передачі до суду з обвинувальним висновком. Однак нерідко відсутність достатньої доказової бази в таких справах не заважає правоохоронцям на етапі досудового розслідування застосовувати забезпечувальні заходи.
На жаль, не секрет, що до процедури накладення арешту на майно в нашій країні компетентні органи ставляться не надто уважно. Практикуючого адвоката не здивуєш тим, що суддя може критикувати якість поданих слідчим документів, проте все одно клопотання про накладення арешту на майно задовольнить. Це означає, що від арешту майна в кримінальному провадженні не застрахований ніхто. Нерідкісні випадки, коли в кримінальному провадженні накладається арешт на майно особи, якій навіть підозру не вручено.
Разом з тим слідчі правоохоронних органів при підготовці клопотань про накладення арешту все частіше стали звертати увагу не лише на майно, яке належить підозрюваним за даними з реєстрів, а й на власність їх другої половинки. І в разі якщо майно оформлено на другого з подружжя, санкцій – арешту частки такого спільного майна – уникнути не вдасться. Якщо тільки ви не уклали заздалегідь шлюбний договір. Але й шлюбний договір повинен бути складений з розумінням його положень.
Так, наприклад, у визначенні Херсонського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року по справі № 766/10686/19 зазначено, що доводи захисника про те, що слідчим суддею не прийнятий до уваги шлюбний договір, є безпідставними, оскільки, як випливає з наданої захисником копії шлюбного договору, права на нерухоме та рухоме майно подружжя, яке підлягає реєстрації, а також особисті майнові права виникають після укладення цього договору й особистою приватною власністю буде вважатися майно, яке буде придбано вже після укладення договору. При цьому шлюбний договір вступає в силу після його підписання та нотаріального засвідчення.
Такі положення шлюбного договору, як виявилося, не захистили майно подружжя: сторони врегулювали правовий статус майна, придбаного в шлюбі, але лише за період після укладення шлюбного договору. Текст шлюбного договору повинен визначати статус майна на всіх етапах: до шлюбу, в шлюбі – до та після підписання шлюбного договору.
Із судової практики
Якщо ж аналізувати судову практику в частині роботи слідчих суддів, то звести її можна до наступного: найбільше шансів повернути майно, на яке було накладено арешт в рамках кримінального провадження, якщо шлюбний договір був укладений до вчинення кримінального злочину.Така позиція, наприклад, викладена в ухвалі Апеляційного суду м. Києва від 19 липня 2017 року по справі № 760/8192/17: посилання апелянта на шлюбний договір не може служити підставою для відмови в накладенні арешту на майно, яке належить йому за договором, укладеним після кримінального правопорушення.
В рамках як кримінального, так і судового провадження майно боржника не обмежується виключно юридично визначеною за ним власністю, а поширюється й на загальне спільне майно подружжя.
Так, в листопаді 2019 року Верховний Суд в складі об’єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 11 листопада 2019 року по справі № 337/474/14-ц прийняв знакове рішення, яке дозволяє простежити контекст позиції Верховного Суду в частині рішень про визначення наявності ухилення від стягнення боргу шляхом укладення шлюбного договору.
Цікаво те, що вказане рішення не ґрунтується, по суті, на спеціальних нормах права, а відсилає до загальних положень цивільного законодавства, принципів цивільного судочинства, які зазвичай в цивільному законодавстві розширені для кожного виду правовідносин та угод.
Суд звертає увагу, що згідно з частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу (ЦК) України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій юридичній особі, а також зловживання правом в інших формах.
Суд також підкреслює, що одним з основоположних принципів цивільного законодавства є сумлінність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин повинні бути сумлінними, тобто, відповідати певним стандартам поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю та повагою інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин.
Далі без посилань на будь-які конкретні норми права: «Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, щодо якого прийняте судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, і його дружина, здійснюючи розділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами щодо кредитора, оскільки розділ майна порушує майнові інтереси кредитора й спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати без реакції такі дії, які хоча і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом».
Тому суд прийшов до висновку, що оскільки на момент звернення позивача з позовом про поділ майна подружжя на виконанні у відділі державної виконавчої служби перебував виконавчий лист про стягнення з відповідача на користь кредитора коштів в сумі 1 199 820,00 грн, а також постановою державного виконавця на все майно відповідача, в тому числі на спірні квартири, було накладено арешт, й враховуючи, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження сплати відповідачем компенсації за частку в спільному майні, взявши до уваги подальші дії учасників справи, спрямовані на відчуження спірного майна, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в позові про поділ майна подружжя обраним позивачем способом в зв’язку з тим, що в разі поділу майна будуть порушені права та інтереси особи, що є правонаступником кредитора, оскільки припинення права власності відповідача на спірне майно ускладнює виконання судового рішення про стягнення боргу з відповідача на користь правонаступника кредитора.
На мою думку, можуть виникнути питання, наскільки така позиція відповідає встановленій практиці Європейського суду з прав людини, який через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном має бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (скарга № 31107/96).
Вимога законності в розумінні Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, включаючи свободу від свавілля (постанова Європейського суду з прав людини від 22 вересня 1994 року по справі «Антріш проти Франції» (скарга № 13616/88). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном має забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Таїсія Білоцька, адвокат, бізнес-партнер сімейної практики Juscutum
Юридична Практика № 7-8 (1208-1209), 23 лютого 2021 року
