вимкнути дудлвключити дудл

Платник податку vs податкова. Дмитро КУЛИК

MG8A0282Податкові перевірки – це нескінченний тренд, адже з січня до серпня 2018 р. фіскали прийняли понад 76 тис. податкових повідомлень-рішень. Відповідно до офіційної статистики ДФС, було проведено 12,2 тис. податкових перевірок, результати яких узгоджені. Ще 64,2 тис. результатів податкових перевірок знаходяться на розгляді в судах різних інстанцій та є неузгодженими.

Звичайно, кожне податкове повідомлення-рішення є унікальним, оскільки ґрунтується на сукупності обставин. Розглянемо найяскравіші судові кейси, які так чи інакше впливають на загальну судову практику, що стосується оскарження ППР.

Справа ТОВ «Радехівський цукор» VS Офіс великих платників податків ДФС

Ні для кого не секрет, що з розвитком практики податкових спорів контролюючі органи використовують різні підходи, спрямовані на доведення нереальності господарських операцій платників податків. Останнім часом податкова почала заперечувати не факт поставки товару, а те, що вказаний у документах покупець не збігається з фактичним покупцем, а кошти, отримані як оплата товару, є нічим іншим як безповоротною фінансовою допомогою. Наведу кейс, який яскраво демонструє такий підхід.

Контролюючий орган провів позапланову податкову перевірку взаємовідносин ТОВ «Радехівський цукор» з контрагентами – покупцями виробленої ним продукції. За результатами перевірки контролюючий орган зробив висновок, що оскільки контрагенти (покупці товару ТОВ «Радехівський цукор») мають ознаки фіктивності, то отримані від них кошти є не оплатою за придбаний товар, а безповоротною фінансовою допомогою для ТОВ «Радехівський цукор». Внаслідок перевірки контролюючий орган донарахував ТОВ «Радехівський цукор» грошові зобов’язання з податку на прибуток на суму 18 567 156,00 грн.

В результаті розгляду справи суд підтримав позицію захисту і дійшов висновку, що грошові кошти перераховувалися на користь ТОВ «Радехівський цукор» саме за купівлю товару, що підтверджується первинним бухгалтерськими документами, внаслідок чого товар було відвантажено покупцям. Окрім того, суд зауважив: «Податковий кодекс містить визначення та ознаки безповоротної фінансової допомоги (абз. 2 пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 ПК України), що не підлягає подальшому тлумаченню. При цьому отримані за товари кошти не підпадають під жодну з ознак безповоротної фінансової допомоги, що визначені ПК України».

Враховуючи зазначене, суд відхилив позицію контролюючого органу стосовно того, що отримані ТОВ «Радехівський цукор» грошові кошти як оплата за поставлений товар та враховані позивачем під час визначення бази оподаткування податком на прибуток підприємств слід кваліфікувати як безповоротну фінансову допомогу та повторно включити їх до бази оподаткування цим податком.

До речі, така позиція суду повністю узгоджується з позицією Верховного суду, викладеною у постанові від 05.06.2018 р. у справі №816/4481/13-а, в якій суд визнав взагалі неможливою таку перекваліфікацію з боку контролюючих органів, незалежно від того, була така операція реальною, чи ні.

Справа ТОВ «Альянс Маркет» VS Офіс великих платників податків ДФС

Офіс великих платників податків ДФС провів позапланову перевірку ТОВ «Альянс Маркет», за результатами якої було зменшено від’ємне значення об’єкта оподаткування з податку на прибуток на суму 16 090 678,00 грн та збільшено грошове зобов’язання з податку на додану вартість на суму 4 827 204,00 грн. Цікавим в цьому кейсі є те, що окрім стандартних посилань контролюючого органу на відкриті кримінальні справи щодо контрагентів, відсутність у них матеріально-технічної бази, податківці використали новий доказ, а саме дані системи «Відеоконтроль-Рубіж».

Таким чином, Офіс великих платників податків ДФС обґрунтував свою позицію тим, що згідно з обліком автоматизованої системи фіксації та розпізнання номерних знаків «Відеоконтроль-Рубіж» транспортування продукції транспортними засобами, вказаними у товарно-транспортних накладних, не здійснювалося, а тому реальність виконання договорів ТОВ «Альянс Маркет» з контрагентами є сумнівною.

Позиція позивача ґрунтувалася на тому, що фіксація транспортних засобів згідно з обліком автоматизованої системи фіксації та розпізнання номерних знаків «Відеоконтроль-Рубіж» не може слугувати доказом відсутності факту транспортування перевізником товарно-матеріальних цінностей, оскільки вказана інформаційно-пошукова система використовується для фіксації транспортних засобів, що знаходяться в розшуку. Оскільки транспортні засоби, зазначені в ТТН, не перебувають у розшуку, то вони не могли бути зафіксовані в цій системі. До того ж податковий орган достеменно не встановив маршрут транспортних засобів, якими здійснювалося перевезення конкретних товарів.

Розглядаючи справу, суд достатньо критично поставився до такого доказу і звернув увагу на те, що детальний маршрут транспортних засобів насправді не зазначається у товарно-транспортних накладних. Окрім того, суд звернув увагу, що «з даних системи «Відеоконтроль-Рубіж» неможливо зрозуміти, чи фіксувався проїзд автомобіля з (або в) інших напрямків та повз інші пости контролю, ніж той, що зазначений у довідці».

Таким чином, новий вид доказів, який активно почав використовувати Офіс великих платників податків ДФС для підтвердження нереальності поставок, суди сприйняли досить критично. Воно й не дивно, адже важко передбачити, яким саме маршрутом відбувається транспортування товару з пункту «А» в пункт «Б».

Фізична особа-підприємець vs ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС м. Києва

Оскільки контролюючі органи активно «взялися» за доходи фізичних осіб, які зареєстровані як фізичні особи-підприємці, цей кейс набуває неабиякого значення. За фабулою справи фізична особа здійснила реалізацію належного їй нерухомого майна іншій фізичній особі на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого нотаріусом. Податок на доходи фізичних оcіб був сплачений до моменту укладення договору на виконання п. 172.4 ст. 172 ПК України. Однак продавець був зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебував на спрощеній системі оподаткування. В результаті проведення позапланової документальної перевірки фізичної особи-підприємця контролюючий орган застосував штраф за неоприбуткування у книзі обліку доходів і витрат готівки, отриманої від реалізації вищезазначеного нерухомого майна – у п’ятикратному розмірі неоприбуткованої суми. ГУ ДФС обґрунтувало свою позицію тим, що оскільки вказана фізична особа зареєстрована як ФОП з основним видом діяльності 68.10 (Купівля та продаж власного нерухомого майна), то дохід від реалізації нерухомого майна є готівковим доходом фізичної особи-підприємця, а тому має бути відображений у книзі обліку доходів. В результаті розгляду справи суд погодився з доводами платника податку і зазначив: «Під час здійснення господарської діяльності фізичні особи-підприємці реалізують свою господарську компетенцію, тобто сукупність господарських прав та обов’язків. При цьому решта прав та обов’язків фізичної особи, що становлять її правоздатність як людини, набуваються та виконуються нею поза межами здійснення господарської діяльності, в порядку реалізації нею її цивільної дієздатності, передбаченої Цивільним кодексом України, та регулюються ним». Суд також звернув увагу, що «до доходу платника єдиного податку не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати та відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого й нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності». Таким чином, фізичній особі-підприємцю в суді вдалося відстояти права, гарантовані законодавством України, а ППР було скасовано.

Справа ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна Компанія» vs Офіс великих платників податків ДФС

Цей судовий кейс ілюструє, наскільки важливим є вибір грамотної та документально підтвердженої позиції у разі судового оскарження податкових повідомлень-рішень. Контролюючий орган провів перевірку взаємовідносин ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна Компанія» з контрагентами (постачальниками вугілля) та донарахував платнику податків грошові зобов’язання з ПДВ на 102 656 495 грн. В арсеналі фіскалів у цьому судовому кейсі були такі докази:

  • невідповідність марок вугілля між видатковою накладною та актом приймання-передачі партії вугільної продукції та транспортною залізничною накладною;
  • сертифікати якості вугілля, видані підприємствами, які не проходили акредитацію та відсутні в Реєстрі акредитованих органів з оцінки відповідності;
  • відповідно до податкової інформації ДФС, контрагенти-продавці декларували менші обсяги закупівель вугілля, ніж обсяги реалізації вугілля на адресу ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна Компанія»;
  • відсутність основних фондів, виробничих потужностей, кваліфікованих працівників для самостійного видобутку корисних копалин, транспортування та переробки;
  • протоколи допиту посадових осіб контрагентів, які повідомили про свою непричетність до господарської діяльності;
  • наявність відкритого кримінального провадження щодо контрагентів за ч. 2 ст. 205, ч. 3. ст. 212 та ч. 3 ст. 209 КК України.

Суд визнав зазначені доводи контролюючого органу недостатніми для визнання взаємовідносин безтоварними. Позиція позивача, з якою погодився суд, ґрунтувалася на таких положеннях:

  • щодо невідповідності марок вугілля між видатковою накладною та іншими бухгалтерськими документами позивач надав суду листи від контрагентів, які повідомили, що зробили помилку під час складання документів, а саме неправильно зазначили марку вугілля, через не взяте до уваги судом відповідне посилання контролюючого органу;
  • сертифікати якості вугілля не є первинними документами, на підставі яких платник формує податковий кредит, а тому їх наявність або відсутність не може свідчити про безтоварність господарських операцій;
  • відсутність обсягів закупівель, а також відсутність основних фондів, на думку суду, не є підтвердженням безтоварності господарських правовідносин, оскільки такі висновки зроблені виключно на підставі податкової інформації, яка не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів контрагентів позивача та не є належним доказом у розумінні процесуального закону;
  • наявність відкритих кримінальних проваджень та протоколів допиту посадових осіб контрагентів не може бути належним доказом, оскільки жодне досудове розслідування не завершене і контролюючий орган не надав вироків, які були б обов’язковими для суду відповідно до ст. 78 КАС України.

В результаті розгляду справи винесене щодо ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна Компанія» податкове повідомлення-рішення було скасоване. Цей судовий кейс яскраво демонструє, як за умови належної підготовки до судового спору з фіскальною службою, навіть у разі наявності великої кількості негативної інформації з боку ДФС, судовий спір все ж таки може бути завершений на користь платника податків.

Описані у цій статті кейси лише ілюструють окремі підходи контролюючих органів у процесі проведення податкових перевірок, але при цьому вони відображають певні тенденції, що склалися у сфері судового оскарження податкових повідомлень-рішень.

Дмитро Кулик, адвокат, старший юрист Практики податкового права та бізнес-ефективності АО Juscutum.

Юридична Газета