вимкнути дудлвключити дудл

Новації судової практики в процесі стягнення боргу

Нові правила розгляду кредитних спорів.

Юрист&Закон
 
Вагомою часткою справ по стягненню боргу є справи, що випливають з кредитних відносин. У цьому році був прийнятий важливий документ, що визначає порядок розгляду таких справ. Отже, розглянемо постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».
 
Нарешті вирішено спірне питання про визначення юрисдикції судів по кредитних спорах. Виходячи з того, що сторонами по такому спору можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, було вирішено віднести до цивільного судочинства всі справи, якщо однією зі сторін є фізична особа. При цьому варто зауважити, що така фізична особа може бути і позичальником, і поручителем. Спори між юридичними особами підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, в тому числі ті, де фізичні особи залучені в якості третіх осіб без самостійних вимог. Встановлено, що поєднання позовних вимог до солідарних боржників є правом позивача. Позивач самостійно обирає подавати один позов до всіх боржників або ж до кожного окремо. У разі подачі кількох окремих позовів слід враховувати компетенцію судів, що будуть їх розглядати. Юридичним особам, які отримують кредити, необхідно звернути увагу на те, що відтепер позов, пов’язаний з кредитом, може бути поданий до місцевого суду за місцезнаходженням фізичної особи – поручителя. 
 
Декілька слів у Постанові присвячено розгляду третейськими судами кредитних спорів. 
Відповідно до  п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди»  не підлягають розгляду третейськими судами справи щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку. Але при цьому зазначено, що банк не є споживачем відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів». Враховуючи те, що юридичні особи теж не є споживачами відповідно до положень вищезазначеного Закону, то кредитні спори між банками та юридичними особами можуть бути передані на розгляд третейським судам. Але в будь-якому разі домовленість сторін про передачу спору на розгляд третейського суду у випадках, передбачених законом, не є відмовою від права на звернення до суду за захистом, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав та інтересів. До того ж позовні заяви підлягають розгляду у разі доведення того, що таке рішення третейського суду з цього питання було прийнято за межами його компетенції.
 
Юридичним особам, які отримують кредити,  варто звернути увагу на те, що позов, пов’язаний з кредитом, може бути поданий до місцевого суду за місцезнаходженням фізичної особи  – поручителя.
 
Наголошено також на необхідності пред’явлення до позовних заяв по кредитним спорам додаткових вимог, які містяться у спеціальному законодавстві (наприклад, у Законі України «Про захист прав споживачів»). 
 
Постановою  врегульовано питання щодо особливостей сплати судового збору. Враховуючи  ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі звільняються від сплати судового збору, але лише в тому випадку, коли вони виступають в якості позивачів. Цікава ситуація з розрахунком судового збору при зверненні стягнення на предмет застави. При подачі такого позову судовий збір сплачується як вимога немайнового характеру лише у тих випадках, коли така вимога пред’явлена після вирішення вимоги про стягнення основного зобов’язання (наприклад, стягнення заборгованості). У випадку якщо звернення стягнення на предмет застави передує вирішенню питання по основному зобов’язанню, судовий збір розраховується як вимога майнового характеру, при цьому ціна позову визначається розміром виконання, на яке претендує заставодержатель за рахунок заставленого майна. 
 
Добра новина для всіх громадян, хто має заборгованості по кредитам. Згідно зі ст. 33 Конституції України забороняється застосовувати як спосіб забезпечення позову заборону виїзду за межі України в спорах, пов’язаних з кредитними відносинами. Такий спосіб забезпечення може бути застосований лише на стадії примусового виконання рішення суду, причому для його застосування необхідно довести факт ухилення боржника від виконання зобов’язання. 
 
Враховуючи те, що кредитні договори найчастіше передбачають декілька вимог кредиторів до боржників у разі порушення їх умов, наприклад, розірвання договору, дострокове погашення кредиту, стягнення заборгованості, стягнення санкцій за неналежне виконання, звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, позивач має виключне право на обрання однієї або декількох визначених вимог. Також треба зазначити, що неприпустимим є висування вимог, що виключають одна одну. Кредитор отримує більше можливостей для задоволення заявлених вимог, адже передбачена ситуація, коли подається паралельно два позови за одним кредитним договором: один про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави та другий про стягнення заборгованості з поручителя. Подача таких позовів обмежується лише повним погашенням заборгованості за кредитом.
 
Щодо надання кредитів в іноземній валюті. Варто звернути увагу на те, чи мала право особа, яка видала кредит, здійснити таку операцію в іноземній валюті. Споживчі кредити не можуть видаватись в іноземній валюті у зв’язку зі змінами, внесеними у ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Якщо такі договори укладені після внесення відповідних змін, вони можуть бути визнанні в судовому порядку недійсними. Звернемо увагу на інші обставини, які можуть бути підставою для визнання  кредитного договору недійсним. Ст. 1055 Цивільного кодексу України  передбачає обов’язковість письмової форми кредитного договору. Недодержання передбаченої форми призведе до його нікчемності і не створить інших юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з  його нікчемністю. Неукладений кредитний договір, тобто договір, що не має всіх істотних умов, передбачених законом, не може бути визнано недійсним. Не є підставою для визнання договорів недійсними посилання на світову кризу, адже для застосування ст. 652 
Цивільного кодексу України  потрібно довести існування одночасно чотирьох умов при істотній зміні обставин. Коливання курсу іноземної валюти також не є підставою для визнання договору недійсним, адже така зміна впливає на обидві сторони договору. Підставою для розірвання кредитного договору може бути порушення банком чи іншою кредитною установою порядку надання кредиту. Йдеться про порушення прав споживачів та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених  постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.
 
Наявність судового рішення, як і виконавчого напису нотаріуса, не припиняють кредитні відносини. Тобто кредитор до повного виконання погашення боргу має право на нарахування процентів за користування кредитом, пені та трьох відсотків річних.
 
Передбачається, що позичальник, який не є стороною договору поруки, має право вимагати його розірвання, зокрема, у разі якщо цей договір звужує його права чи розширює обов’язки, чи, наприклад, передбачає оплату послуг поручителя позичальником або став наслідком зловмисної домовленості між кредитором і поручителем.
 
Поручителям варто звертати увагу на умови договору поруки, які передбачають можливість зміни розміру процентів за основним зобов’язанням. Така зміна може відбуватись без повідомлення поручителя та укладання додаткової угоди з ним у зв’язку з тим, що це вже обумовлено в договорі поруки. У випадку якщо в договорі поруки не передбачено зміни основного зобов’язання і поручитель не був повідомлений та не давав згоду на таку зміну, а сама зміна збільшує розмір його відповідальності, він має право шляхом подачі позову припинити поруку на підставі  ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України.
 
ВИСНОВКИ: 
Підсумовуючи, слід зазначити, що при вирішенні спорів, пов’язаних з кредитними відносинами, пильну увагу необхідно приділити саме умовам кредитних договорів та договорів поруки.  Отже, будьте пильними при їх укладанні чи вивченні.
 
 
Антон Куц, адвокат, юрист ЮК Юскутум.