вимкнути дудлвключити дудл

Неоднозначне банкрутство. Юридична газета №28-29 /14 жовтня 2014. Ольга Додух

Ольга Додух, юрист практики судових спорів та медіації АО «Юскутум»

Починаючи з січня 2013 р., Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» отримав новелу, що викладена у його ст.20. Вона полягає у тому, що арбітражний керуючий або конкурсний кредитор має право оскаржити майнові дії боржника або укладені ним угоди.

З моменту появи цієї норми чимало кредиторів вирішили скористатися таким правом та почали активно оскаржувати у процедурах банкрутства угоди та майнові дії, вчинені боржником. Так, майже за 2 роки не тільки склалась неоднозначна судова практика – погляди на тлумачення та порядок застосування новели до тих чи інших правовідносин у процедурах банкрутства серед суддів Вищого господарського суду України розділилися.

Здається, перше й найголовніше питання: чи можна застосовувати ст.20 у процедурах, розпочатих до набрання чинності відповідними змінами до Закону? Закон дає відповідь на це запитання у Прикінцевих та перехідних положеннях, проте неоднозначність певних формулювань зумовила надання з боку Вищого господарського суду України відповідних роз’яснень.

Перше роз’яснення щодо цього питання ВГСУ надав у інформаційному листі №01-06/606/2013 від 28.03.2013 «Про Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (у редакції Закону України від 22.12.2011 року №4212-VI)». Та цього здалося недостатньо, і було додатково надано лист №01-06/1862/2013 від 26.12.2013, де ВГСУ, здається, дав чітку відповідь щодо того, чи можна подавати відповідну заяву на підставі ст.20 у процедурі банкрутства, розпочатій до 19.01.2013.

Так, у п. 40 офіційного роз’яснення ВГСУ чітко зазначив, що у процедурах, розпочатих до 19.01.2013, така заява подана бути не може, навіть незважаючи на те, що постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури прийнята після цієї дати.

Але і тут, незважаючи на офіційний документ суду вищої інстанції, отримати усталену та однозначну практику не вдається. Судді ВГСУ виносять з цього питання різні рішення, що породжує неоднакову судову практику та надає поле для зловживань з боку зацікавлених осіб. Це створює загрозу для осіб, котрі придбали майно у товариства досить давно і навіть не підозрюють про можливість це майно втратити.

Так, у своєму рішенні від 15.07.2014 по справі №5011-44/12072-2012 ВГСУ зазначив: «Застосування до спірних правовідносин, які виникли у вересні 2012 р. та не пов’язані з наслідками введення ліквідаційної процедури боржника, норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції, чинній після 19.01.2013, зокрема ст.20 Закону, порушує конституційний принцип про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів і є помилковим.

Відтак колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді даної справи судом апеляційної інстанції помилково застосовані норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції, чинній після 19.01.2013, зокрема ст. 20 Закону». Але у постанові від 03.07.2014 по справі №920/68/13 ВГСУ дійшов іншої думки, направивши справу на новий розгляд, чим фактично визнав можливість застосування ст.20 Закону у процедурі, розпочатій до 19.01.2013, вказавши на необхідність дослідження доказів у справі.

За такою логікою у процедурах банкрутства, що розпочаті, наприклад, у 2011–2012 рр., можна оскаржувати угоди, що укладені боржником у 2010–2011 рр., коли навіть ідеї включення такого положення до Закону не було.

Про захист прав кредиторів варто говорити та вносити відповідні зміни в закон. Проте існування чинного законодавства у відповідній редакції вимагає чіткого слідування букві закону та вироблення єдиної позиції органів, що виносять доленосні рішення, аби виключити неоднозначне трактування змісту норм та різну судову практику.

Повна версія статті