вимкнути дудлвключити дудл

Іноземний досвід у вітчизняному уряді: contra spem spero. Юридична Газета №42-43/9 грудня 2014 року. Артем Афян

На відкритті першого засідання ВР VIII скликання 27 листопада Президент України Петро Порошенко озвучив ініціативу щодо працевлаштування в українському уряді іноземних спеціалістів. З того моменту майже уся вітчизняна спільнота, в т.ч. юридична, стала активно дискутувати, наскільки це потрібно з управлінської точки зору, чи прийнятно з огляду на чинне вітчизняне законодавство, і які правові норми підлягають заміні/коригуванню для втілення цієї можливості в життя.

Окремі правники, спираючись на правові норми, зауважують неможливість заняття вищих державних посад нерезидентами, інші ж вважають таку ідею «рятівним жилетом» і висувають свої варіанти «пристосування» вітчизняних норм до легалізації такої процедури.

Дискусії продовжуються й зараз, коли три міністри «з іноземних багажем» вже перейшли працювати в будівлю на Грушевського і активно приступили до виконання нових обов’язків: міністром охорони здоров’я України призначений Олександр Квіташвілі, міністром економічного розвитку і торгівлі – Айварас Абромавічус, міністром фінансів – Наталія Яресько.

Як реалізувалася ідея такого аутсорсингу, всім відомо: за результатами парламентського голосування 2 грудня очільники трьох вітчизняних міністерств у Кабінеті міністрів, які перед тим отримали українське громадянство, мають т.зв. іноземне походження.

І за останніми заявами це не межа – зараз начебто активно обговорюються іноземні кандидатури на посади керівників інших держструктур, зокрема інституту бізнес-омбудсмена та Антикорупційного бюро. Цікаво, що в останньому випадку безумовна наявність громадянства України законом не закріплена.

Світова історія має декілька позитивних прикладів, коли іноземний досвід сприяв розвитку державних механізмів країн. Наскільки робота міністрів-іноземців в Україні сприятиме покращенню бізнес-клімату, ефективному проведенню реформування системи управління державою тощо, побачимо згодом. Адже, врешті-решт, не так важливо, хто виконує роботу, головне – її результат та коефіцієнт корисної дії механізму.

Коментар

Артем Афян, управляючий партнер АО «Юскутум»

Гучна заява Президента багатьох юристів змусила здивуватися. Численні повторення у ЗМІ спрощеного тексту заяви тільки поглибили суспільну дискусію щодо іноземців в уряді. Втім, це питання має чітку законодавчу відповідь.

На сьогоднішній день суспільні відносини, пов’язані з реалізацією громадянами прав на державну службу, врегульовані законами «Про державну службу» та «Про Кабінет міністрів України». Ст.4 ЗУ «Про державну службу» закріплено, що право на державну службу мають лише громадяни України. Випадків щодо реалізації таких прав іноземцями або особами без громадянства Законом не передбачено.

Ст.7 ЗУ «Про Кабінет міністрів України» встановлені основні вимоги до членів Кабміну, в т.ч. обумовлено, що такими можуть бути громадяни України, які мають право голосу, вищу освіту та володіють державною мовою. У відповідності до ст.9 того ж Закону, подання на призначення членів Кабінету міністрів вносяться разом з відомостями про громадянство. Випадків призначення іноземців або осіб без громадянства на посади в Кабінеті міністрів України зазначений закон також не передбачає.

Зважаючи на складну політичну та економічну ситуацію в країні, існує необхідність призначення на державні посади іноземців, які мають значний досвід проведення реформ у країнах свого громадянства. Блок Петра Порошенка має намір ввести до складу Кабінету міністрів України ряд іноземців, але таке призначення, як вже згадувалось, заборонено законом.

Втім, пришвидшена процедура отримання іноземцями, які рекомендовані для роботи в Кабінеті міністрів, українського громадянства дозволяє покласти на них відповідальність за свої дії у ново-створеному уряді як на громадян України. При цьому, важливою вимогою для таких осіб є відмова від свого попереднього громадянства, адже Конституцією України закріплено принцип єдиного громадянства. Такий шлях припиняє дискусію щодо правомірності рішення про залучення іноземців до роботи в уряді, проте лишає відкритими дискусії про політичну доцільність та самоповагу нації.

pdf-версія статті