вимкнути дудлвключити дудл

Game over. Український юрист. Богдан Дучак

Богдан Дучак, юрист практики IT і медіа права АО «Юскутум»

З метою захисту прав споживачів Європейська комісія та британський Office of Fair Trading всерйоз взялися за правове регулювання індустрії free to play ігор.

Не повірю у твердження читачів про те, що хтось із них ніколи не грав і вперше чує про такі ігри, як World of Tanks, World of Warcraft чи CounterStrike Online, або ж про мобільні додатки Angry Birds, Candy Crush Saga чи Subway Surfers.

Але охоче повірю в те, що більшість читачів грали в них або зовсім безкоштовно, або лише кілька разів придбавши бонуси та ігрові переваги, що пропонуються в межах цих ігор.

Проте справжні геймери ставляться до такого виду ігор зовсім по-іншому, вкладаючи у свій ігровий прогрес час та гроші, натомість отримуючи особливе задоволення.

Де гроші, там закон

Перераховані вище ігри та додатки — одні з найяскравіших прикладів сегменту free to play, що виник на противагу pay to play.

Раніше для того, щоб пограти в гру онлайн, споживачі купували диск, встановлювали відповідне програмне забезпечення на свій комп’ютер і були вимушені щомісячно сплачувати чималі суми для підтримання працеспроможності гри.

Зрозуміло, що за таких умов споживачі вкладали свої сили та час у проходження гри, щоб не бути марнотратцями. Пізніше у гравців з’явилася можливість зекономити свій час, купивши в іншого гравця за реальні, а потім і за віртуальні гроші певний ігровий артефакт.

Сьогодні ж споживачі спочатку завантажують собі гру з яскраво виділеним ярликом «безкоштовно» і грають у неї без витрат. Але можливість придбати спеціальну зброю, одяг, додаткове «життя», пришвидшити певний процес тощо за відносно невеликі кошти мало кого залишає байдужим.

Відповідно, виробники free to play ігор компенсують зменшення ціни розширенням аудиторії і в результаті отримують у рази більші прибутки.

У лютому 2014 року Європейська комісія у своєму пресрелізі, присвяченому питанням правого регулювання free to play ігор, зазначила, що європейська ігрова економіка зростає надзвичайно швидко.

У ній лише за офіційними підрахунками працюють понад мільйон людей (тобто приблизно вся Одеса), і до 2020 року вона оцінюватиметься у 63 мільярди євро (це трохи більше, ніж номінальний розмір українського ВВП).

Згідно з даними незалежної платформи з ігрової аналітики Distimo, близько 80 % доходів — майже 10 мільярдів євро щорічно — виробники ігор отримують саме від внутрішніх ігрових покупок (in-app purchases).

А правове регулювання завжди з’являється там, де є серйозні гроші. Спочатку у вигляді обмежень, а потім, цілком можливо, заборон.

Отож, враховуючи безмежність та універсальність онлайн-простору, розгляньмо актуальні для всього світу тенденції правового регулювання free to play ігор, недавно закладені Європейською комісією та британським прототипом нашого Антимонопольного комітету — Office of Fair Trading (OFT).

Європейська комісія час од часу працює над цими питаннями і випускає прес-релізи, звіти, проводить круглі столи, а OFT на початку 2014 року прийняв Принципи онлайн ігор та додатків — перший у світі нормативний правовий акт, що регулює сферу free to play.

Загалом обидва органи доходять схожих висновків та рекомендацій.

Free vs Free to play

Перше проблемне питання free to play ігор полягає в тому, чи можна називати безкоштовним явище, за яке в перспективі потрібно платити.

Саме тому цією сферою зацікавився британський антимонопольний комітет, відчувши нечесну підприємницьку практику.

Видаючи один продукт за інший, виробник вводить споживача в оману. Між поняттями «безкоштовно завантажити» і «безкоштовно грати» — суттєва різниця, стверджують британці. Хоча безкоштовно грати у free to play теж можливо.

Щоб не бути ареалом шахрайства та антиконкурентності, на думку британського регулятора, free to play ігри поруч із рекламою про безкоштовність повинні містити в описі приблизні суми витрат, які може понести користувач через вбудовані покупки.

Виробник має вказати або конкретну суму, або проміжок «від — до», або пояснити, як вираховується конкретна сума, якщо перші два варіанти застосувати не вдається.

При цьому виробник повинен чітко зазначити, чи є гра повноцінною навіть тоді, коли користувач грає безкоштовно, або ж ні.

Гравець повинен розуміти, що здійснювати вбудовані покупки — це його право, а не обов’язок. Google відреагував на таку вимогу досить прямолінійно: компанія заявила, що змусить виробників та дистриб’юторів узагалі прибрати слово free з назв та описів додатків, що продаються в Google Play.

Це навіть більше, ніж просила Європейська комісія. Google і тут прагне бути на крок уперед, але цей крок найпершими відчують виробники та дистриб’ютори free to play ігор.

Заборона використання в описах слова «безкоштовно» може серйозно вплинути на величину аудиторії користувачів таких ігор.

Дитяча несподіванка

У демократичному суспільстві всі погоджуються, що дітей потрібно захищати по-особливому.

Захист законом — не виняток. Молоде покоління дуже швидко звикає до всіх новинок техніки і спочатку навчається користуватися ними, а вже потім — ходити і говорити.

Тому діти є найвразливішою категорією користувачів free to play ігор, хоча розплачуються в прямому сенсі за них батьки.

Отож, згідно з позицією Європейської комісії та OFT, free to play ігри не повинні містити спрямованих на дітей прямих закликів купити певний бонус або переконати батьків купити його для дитини.

У грі може зазначатися, наприклад, що внутрішню валюту можна купити за певних умов та за конкретну суму реальних коштів, може безпосередньо пропонуватися така покупка, але при цьому дитині має бути чітко зрозуміло, що є й інший спосіб отримати внутрішню валюту — виконання внутрішніх ігрових завдань.

При цьому має братися до уваги кожне формулювання умов гри та пропозицій покупки бонусів. Споживач повинен чітко розуміти комерційний мотив таких пропозицій.

Тобто, пропозиція покупки бонусів не може бути сформульована як їх обмін на внутрішню розрахункову одиницю без прив’язки до того, що внутрішню розрахункову одиницю необхідно придбавати за реальні гроші.

Відчуйте різницю між пропозиціями «Натисніть тут, щоб отримати більше…» та «Натисніть тут, щоб купити більше…».

У рамках захисту дітей також було прийнято рішення зобов’язати кожного виробника передбачати можливість встановлення в налаштуваннях максимально можливих витрат всередині гри на один день.

Насправді таке обмеження буде корисним не тільки для дітей. Враховуючи, що Принципи OFT вважають дитиною будь-яку особу до 16 років.

Варто зазначити, що поняття «дитячих ігор» поки ніде не визначено на законодавчому рівні.

Відповідно, кожна free to play гра, навіть явно спрямована на дорослу аудиторію, повинна відповідати вимогам щодо захисту дітей.

Усе для споживача

Законодавство про захист прав споживачів, навіть українське, виходить  із принципу нерівності сторін у таких правовідносинах: споживач має більше прав, а продавець — обов’язків.

Цим реалізується дещо нетолерантна за назвою концепція fool protection (захист дурня), заснована на тому, що середньостатистичний споживач не має спеціальних знань і навичок для правильного вибору і використання товару, тому продавець зобов’язаний доступним чином надавати повну інформацію про товар, можливість повернути невикористаний товар, здати товар у ремонт або обміняти бракований товар тощо.

Європейська комісія та OFT в унісон заявили про необхідність дотримання цього принципу у сфері free to play ігор. Знову ж таки велика увага приділяється правильному написанню опису гри, а також умов користування та політики конфіденційності, які необхідно додавати до кожної гри.

Тепер до складання опису гри залучатимуться не тільки маркетологи, а і юристи.

По суті, Європейська комісія та OFT лише озвучили і закріпили дійсний стан речей у сфері захисту прав споживачів.

Адже надання повної інформації про продукцію та умови користування нею завжди було обов’язком виробника.

При цьому якщо умови користування та політика конфіденційності певної гри є занадто довгими, нечіткими, складними, погано оформленими, це вважається порушенням вимоги щодо надання споживачеві повної та зрозумілої інформації про продукт.

За взаємною згодою

Стандартні налаштування гри не повинні дозволяти автоматичне зняття коштів з рахунку користувача.

Гравець має бути наперед зрозуміло повідомлений про кожну внутрішню покупку і добровільно на неї погодитися, наприклад шляхом послідовного натискання кнопки «Придбати». Google запропонував, щоб користувач, здійснюючи першу покупку, обирав одну з трьох опцій:

а) вимога введення пароля для кожної покупки;

б) вимога введення пароля кожних тридцять хвилин (протягом тридцяти хвилин гравець може здійснити кілька покупок, ввівши пароль лише для першої з них);

в) ніколи не вимагати введення пароля для покупки.

При цьому, незалежно від того,  яку опцію обрав користувач, гра має періодично уточнювати його вибір, таким чином повторно отримуючи згоду на оплату. Описаний підхід може видатися дискомфортним для справжніх геймерів, проте з метою захисту прав кожного гравця є цілком виправданим.

E-mail для скарг та пропозицій

Виробник та дистриб’ютор гри зобов’язані підтримувати контакт з користувачами, прислухаючись до їхніх порад та пропозицій і відповідаючи на їхні претензії (як би дивно це не звучало для вуха української сфери послуг, стиль якої — «сварлива бабка»).

Для цього користувач повинен мати змогу з легкістю знайти активні електронні адреси виробника та дистриб’ютора і отримати відповідь на свій лист не пізніше п’яти днів з дня його отримання виробником та дистриб’ютором.

Google тут пішов ще далі. Компанія заявила, що створить спеціальну електронну адресу, куди зможуть звертатися користувачі додатків, що поширюються через Google Play.

При цьому Google готовий відповідати в екстрених випадках протягом 24 годин, а виробників та дистриб’юторів, які не реагують на звернення користувачів, попереджати злісними листами.

А якщо хтось із виробників та дистриб’юторів виявить неповагу до компанії і в розумні строки не надасть відповіді на попередження, Google готовий блокувати їм доступ до Google Play.

Досить благородний порив, якщо врахувати можливі матеріальні втрати компанії.

Мораль

Є думка, що правове регулювання з’являється у тій сфері промисловості, яка не змогла врегулювати сама себе. Це справді так, щоправда, якщо не враховувати інші фактори появи правового регулювання.

З точки зору юриста, який прагне допомогти клієнтові та отримати за це винагороду, початок процесу правового регулювання сфери free to play ігор не може не тішити.

Проте деякі юристи все ще люди, тому хочеться висловити застереження виробникам та дистриб’юторам ігор: ліпше одразу будувати модель бізнесу, яка відповідала б, як мінімум, перерахованим вище рекомендаціям, ніж потім поспіхом змінюватися, щоб відповідати новим вимогам законодавства.

А в розумінні правовідносин в Інтернеті, які давно вийшли за межі однієї країни, необхідно буде відповідати вимогам законодавства кожної держави, з території якої здійснюється доступ до гри.

Free to play ігри також обговорюються в моральному аспекті. Їх порівнюють з алкоголізмом, наркотичною залежністю, азартними іграми, проституцією, шахрайськими махінаціями тощо.

У Російській Федерації взагалі вважають, що free to play суперечить принципам православ’я.

Проте підбити юридичні та моральні підсумки цієї теми хотілося б думкою одного з геймерів: free to play модель може бути принципово новим способом розповсюдження високоякісного контенту; тут усе залежить від виробників — або вони з душею та віддачею створюють гру, яка приносить задоволення користувачам, і отримують за це зароблену винагороду; або ж вони грають на психологічних слабкостях користувачів і створюють гру суто для викачування грошей з наївних людей, хоча такий підхід дає тимчасовий ефект і в глобальному розумінні є приреченим на невдачу.

pdf-версія статті