switch off doodleshow doodle

The subjects of sport relations

 

«Субъекты спортивных правоотношений»// Газета «Юридичний Вісник України» – № 52 (861), 31 декабря 2011 г.-06 января 2012 г., Заярный О. (ua)
«Суб’єкти спортивних правовідносин»// Газета «Юридичний Вісник України» – № 52 (861), 31 грудня 2011 р.-06 січня 2012 р., Заярний О. (ua)
“The subjects of sport relations”// “Yurydychny Visnyk of Ukraine” – № 52 (861), December, 31.2011-January, 06.2012, Zayarny O. (ua)

 

Удосконалення правового регулювання будь-якого виду правовідносин вимагає чіткого, конкретизованого встановлення суб’єкта і об’єкта правового регулювання, з тим, щоб забезпечити безпосередній вплив правових норм на адресата відповідних приписів. Ключове значення у цьому процесі відіграє визначення суб’єкта врегульованих відносин, в тому числі – спортивних.

Про що мовичть закон?!

Законодавство України розглядає суб’єктів спортивного права через поняття «суб’єкти у сфері фізичної культури і спорту». Згідно із статтею 1 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» в редакції Закону України від 17 листопада 2009 року, суб’єкт у сфері фізичної культури і спорту – фізичні або юридичні особи, які здійснюють свою діяльність з метою розвитку фізичної культури і спорту. Таке занадто узагальнене визначення суб’єктів спортивного права на практиці спричиняє цілу низку правозастосовчих проблем, пов’язаних передусім з порядком заснування спортивних організацій, умовами взаємодії між засновниками, здійсненням контролю за їхньою діяльністю, формами реалізації права на встановлення корпоративних правил, умов, стандартів проведення спортивних змагань, чемпіонатів, тощо.

Однак, системно-функціональне тлумачення змісту легального визначення суб’єктів у сфері фізичної культури і спорту вказує на те, що визначальною (конститутивною) ознакою цих суб’єктів є спрямованість їхньої діяльності на розвиток фізичної культури і спорту. Водночас закон визначаючи відповідних учасників правовідносин не дає відповідь на питання: чи має спортивна діяльність, як господарська, так і професійна (трудова), виключний характер та в яких організаційно-правових формах мають право функціонувати юридичні особи, що надають спортивні послуги.

Поділ суб’єктів спортивного права

Дослідження положень статей 9-25 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» вказує на переважно виключний характер спортивної діяльності для закладів фізичної культури і спорту, в тому числі: спортивних клубів, дитячо-юнатських спортивних шкіл, спеціалізованих навчальних закладів спортивного профілю спортивних арбітражних судів, шкіл вищої спортивної майстерності, центрів олімпійської підготовки, тощо. Разом з тим, деяким категоріям суб’єктів спортивного права закон надає право здійснювати суміжні види господарської діяльності, як-то: надання послуг населенню з профілактики окремих видів захворювань, професійної реабілітації, організації і проведення культурно-масових заходів із залученням професійних спортсменів, інструкторів, тренерів, тощо. Однак за правилами статей 55, 88 Господарського кодексу України, статей 84, 116 Цивільного кодексу України як основний, так і додаткові види діяльності суб’єктів спортивного права повинні обов’язково визначатися в його статуті (положенні). Поряд з цим, законодавство України та більшості держав Європейського союзу допускає надання суб’єктами господарювання, які не є суб’єктами спортивного права окремих спортивних послуг, надання яких закон не визнає виключним видом діяльності. Мова йде про створення груп оздоровлення на підприємствах, установах, організаціях, проведення любительських змагань, організація і проведення на місцевому рівні загальнооздоровчих, спортивних заходів, тощо.

Зважаючи на характер і підстави надання спортивних послуг всіх суб’єктів спортивного права слід поділити на таких, для яких надання такого виду послуг є виключним (основним) видом діяльності і тих, щодо яких надання відповідних послуг є додатковим (неосновним) видом господарської діяльності.

Міжнародний досвід…

Подібно до юридичних осіб-суб’єктів спортивного права, фізичних осіб також можна поділити на професійних спортсменів, тобто осіб, які систематично займаються певним видом (видами) спорту та беруть участь у спортивних змаганнях, (стаття 1 Закону України «Про фізичну культуру і спорт») і осіб, для яких спорт не є офіційним, професійним видом діяльності. Включені до останньої групи фізичні особи займаючись спортом, як правило, не переслідують мету досягнення значних спортивних результатів, участь у професійних спортивних змаганнях. Така діяльність зазвичай не має системної форми, не приносить постійний прибуток у вигляді заробітної плати і реалізується у вільний від роботи час.

Законодавство України, так само, як і більшості країн світу, надає право ряду суб’єктів у сфері фізичної культури і спорту здійснювати координацію міжнародних спортивних заходів чи брати участь у заснуванні міждержавних або міжнародних (неурядових) спортивних об’єднань, що дає підстави поділяти суб’єктів спортивного права на національних, місцевих (регіональних) та міжнародних. До числа міжнародних суб’єктів спортивного права, які здійснюють представництво і захист прав та інтересів спортивних організацій, конкретних спортсменів належать спортивні федерації (асоціації, спілки, об’єднання спортивних клубів).

Зазначені організації відповідно до статті 20 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» не лише здійснюють представницькі функції на національному та міжнародному рівні, але і беруть участь у розробці, погодженні, удосконаленні правил проведення спортивних змагань, клубних кваліфікацій спортивних команд, формуванні міжнародних координаційних органів у сфері спорту.

Так само, як і національні спортивні організації, міжнародні організації, зокрема, спортивні федерації можуть охоплювати своєю діяльністю один чи декілька видів спорту, однак, при цьому не повинні перетинатися з діяльністю аналогічних спортивних федерації, створювати подвійні правила, стандарти.

Законодавство деяких країн Європи, зокрема: Росії, Франції, Швеції закріплює норму, за якою: «Недопускається реорганізація спортивних федерацій, якщо врезультаті такої реорганізації створюється новий суб’єкт, що координує діяльність з видів спорту, в яких вже функціонують спортивні об’єднання, в тому числі федерації, не наділені статусом національних».

… І його імплементація у національне законодавство

Запровадження наведеної норми у національне законодавство покликано усунути подвійний галузевий контроль та регулюючий вплив з боку однорідних спортивних об’єднань. Окрім цього, функціонування єдиної системи спортивних федерацій сприяє розробці і впровадженню єдиної системи стандартів у спорті, правил проведення спортивних змагань, акредитації спортивних команд, тощо.

Не менш значимим для встановлення правового статусу, а відповідно і поділу суб’єктів спортивного права на види є особливості фінансування і заснування вказаних суб’єктів. Визначаючи коло засновників спортивних організацій, Закон України «Про фізичну культуру і спорт» вказує як на фізичних та юридичних осіб, так і безпосередньо вказує на конкретних суб’єктів: органи державної влади, органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації: (статті 11-15 згаданого Закону), інші норми законодавства у сфері фізичної культури і спорту.

За такого підходу законодавець конкретизує коло засновників спортивних організацій, але і встановлює випадки, коли суб’єкти спортивного права можуть фінансуватися за рахунок коштів державного чи місцевих бюджетів. Адже, в контексті реалізації прав засновника органами державної влади та місцевого самоврядування законодавство України, зазвичай, пов’язує відповідне право із обов’язками по фінансуванню, майновій участі таких засновників у діяльності створеної ними організації. Однак, доволі спірним і неоднозначним є використання у ряді статей Закону України «Про фізичну культуру і спорт» поняття «юридична особа» без уточнення її виду, тобто публічна або приватна. За таких обставин державне підприємство, що фінансується за рахунок коштів державного бюджету може виступати засновником, зокрема, спортивних клубів, якщо статутом такого підприємства передбачено право бути засновником інших юридичних осіб.

Усунення подвійного дублювання однорідних правових норм

На практиці таке легальне зловживання наданими правами може спричинити як нецільове використання коштів державного бюджету, так і поставити окремі спортивні клуби у нерівне становище порівняно з іншими спортивними організаціями того ж виду. Саме тому, на наш погляд, при використанні поняття «юридична особа» для позначення засновників суб’єктів спортивного права слід уточнювати, який вид юридичної особи має на увазі законодавець – приватну чи публічну.

Врахування цієї пропозиції сприятиме не лише зміцненню фінансової дисципліни у спорті, але і позбавить спортивні організації від численних корпоративних конфліктів, перевірок з боку контролюючих органів державної влади та місцевого самоврядування.

Проведене дослідження свідчить проте, що більш доцільним з точки зору юридичної техніки, положень теорії права є використання поняття «суб’єкт спортивного права» порівняно з легалізованим у Законі України «Про фізичну культуру і спорт» терміном «суб’єкти у галузі фізичної культури і спорту».

Для реалізації такої пропозиції пропонуємо поняття «суб’єкт спортивного права» розуміти, як фізичну або юридичну особу, їх регіональне, державне об’єднання, яка професійно займається спортом, бере участь чи організовує спортивні змагання, підготовку спортсменів, або оцінку результатів спортсменів на професійній систематичній основі, з метою удосконалення спортивних досягнень, надання фізично-оздоровчих послуг населенню.

Системне тлумачення положень законодавства України вказує на розповсюдження дії значної групи норм адміністративного, господарського, трудового, цивільного права на суб’єктів спортивного права. Тим самим, закон поширює ряд загальних регулятивних, дозвільних процедур, обов’язкових для всіх фізичних та юридичних осіб на суб’єктів спортивного права, чим забезпечує усунення подвійного дублювання однорідних правових норм, створює рівні умови для надання спортивних послуг.

Олег Заярний, науковий консультант ЮК «Юскутум»