вимкнути дудлвключити дудл

Добровільний захист

Добровільне медичне страхування набуває певної популярності в нашій країні як серед громадян середнього достатку, так і серед соціально відповідального бізнесу.

Більш висока якість

Основні системи фінансування сфери охорони здоров’я поділяються на три типи:

  • Державна (бюджетна, бюджетно-страхова). Пріоритетне джерело фінансового забезпечення (від 50 % до 90 %) — це кошти державного та місцевого бюджетів. В основі такої системи лежать модель Беверіджа та модель Семашко. Застосовується в таких країнах, як Велика Британія, Данія, Ірландія, Ісландія, Норвегія, Фінляндія, Швеція.
  • Страхова (соціально-страхова). Фінансування відбувається здебільшого за рахунок страхових фондів, які держава створила за принципами соціального страхування. В основі такої системи лежить модель Бісмарка. Застосовується в таких країнах, як Австрія, Бельгія, Німеччина, Нідерланди, Люксембург, Франція.
  • Приватна (ринкова). Основними джерелами фінансування є кошти громадян, організацій, підприємств, які можна використовувати на потреби охорони здоров’я безпосередньо або через приватні страхові фонди. Застосовується в таких країнах, як США, Швейцарія, Австралія, Філіппіни, Південна Корея.

Будь-яка з наведених вище моделей має як позитивні, так і негативні особливості.

Так, наприклад, за функціонування державної системи фінансування охорони здоров’я зростання вартості лікування не накладає свій відбиток на кількість споживачів та забезпечення громадян відповідними послугами. Система є більш соціальною, розрахованою на різні верстви населення. З іншого боку, відбувається зниження якості надаваних послуг, а також з’являються підвищений попит та їх дефіцит.

Водночас приватна система через високу конкуренцію надає найвищу якість медичних послуг для населення. Однак чимала кількість населення не може собі дозволити такі послуги.

Соціально-страхова система суттєво знижує навантаження на бюджет держави та передбачає високу якість медичних послуг. Проте охопити все населення медичним страхуванням практично неможливо.

З огляду на те що інноваційність та реформування можуть передбачати гнучке поєднання декількох систем, на мою думку, для України найкращою моделлю може стати гнучке поєднання страхової та приватної систем через створення централізованого страхового фонду, частина якого буде наповнюватися бюджетними коштами та зберігатись/накопичуватись у вигляді резервного фонду (на випадок непередбачуваних ситуацій), та мережі місцевих незалежних страхових організації, до яких можуть приєднуватися приватні страхові фонди.

ДМС в Україні реалізується через укладання цивільно-правового договору страхування між страхувальником та страховиком. Ці відносини регулюються Цивільним кодексом України та Законом України «Про страхування». Страхувальником за договором може бути як окрема фізична особа, що хоче застрахувати своє здоров’я, так і юридична особа — роботодавець, яка бажає застрахувати здоров’я або витрати на лікування своїх працівників.

Зміни законодавства

В умовах функціонування державних лікарень, до яких може звернутися страхувальник за медичною допомогою, сторони несуть ризик щодо невстановленої вартості наданої послуги. За таких умов вартість може бути як штучно завищеною, так і заниженою.

З метою недопущення цього зазвичай в договорі страхування вказується безпосередньо медичний заклад або мережа таких закладів, куди страхувальник може звернутися за допомогою, яку згодом оплатить страховик. Однак це обмежує вільний вибір споживачем постачальника медичних послуг.

До проблемних питань також можливо віднести появу в перспективі високого попиту на послуги медичних закладів із боку страхувальників. Це може спричинити зростання суми страхових платежів, що потенційно призведе до зменшення кількості осіб, зацікавлених у придбанні страхових полісів.

Окремо варто виділити неможливість страхової компанії прямо впливати на якість медичних послуг, які надаються страхувальнику як кінцевому споживачу.

Також варто звернути увагу на потребу внесення змін до законодавства для впровадження такої моделі. Будь-яке реформування потребує значних змін законодавства, частина яких може вимагати чимало часу.

ДМС є самодостатньою моделлю та може використовуватися на будь-якому етапі реформування системи охорони здоров’я в державі.

Арсен Петросов, юрист Практики супроводу бізнесу АО Juscutum

Юридична Практика № 21-22 (1222-1223), 1 червня 2021 року