У правоохоронних органів, компаній і навіть мережевих магазинів зібрана різною мірою детальна інформація про кожного жителя країни. Чи є у українців привід переживати за свої персональні дані, в ефірі радіостанції Голос Столиці пояснила адвокат, старший юрист практики правової безпеки бізнесу адвокатського об’єднання Juscutum Ксенія Проконова.
У четвер, 28 січня, відзначається Міжнародний день захисту персональних даних (Data Protection Day). Це свято було засновано для того, щоб користувачі не забували про дотримання правил поведінки в інтернеті, які допомагають убезпечити їх віртуальне і реальне життя.
В Україні також діє закон про захист персональних даних. Даний документ був прийнятий парламентом 1 червня 2010 року. Закон повинен регулювати правові відносини, пов’язані із захистом персональних даних під час їх обробки.
Що потрапляє в категорію «персональні дані»?
— Персональні дані – це сукупність всіх даних, за якими можна впізнати обличчя. Це ПІБ, дата народження, місце проживання, національність, віросповідання і так далі. Тобто або ті дані, за якими можна впізнати особу, або додаткові відомості – національність та віросповідання.
Оформляючи в магазині знижкову картку, покупець часто підписує пункт «даю дозвіл на обробку персональних даних». Такий дозвіл небезпечний якимись наслідками?
— Це той випадок, коли у нас практика зіткнулася з законом. Тому що в законі все виписано добре: кожна людина повинна дати свою згоду на обробку персональних даних, а ті, хто збирають такі дані, повинні зареєструвати відповідну базу. Але ні магазини, ні підприємства не відійшли від тієї практики, коли єдине, що потрібно їм для надання послуг – це якраз дані про вік, стать і так далі. Тобто ряд магазинів і компаній, де потрібно нібито надавати такі дані, могли б цілком обійтися без них, якби перебудували свою роботу. Це значно полегшило б життя їм самим, а також людям, які до них приходять. Таким дозволом ви даєте свою згоду на те, що певна торгова мережа внесе вас в базу своїх клієнтів і буде розпоряджатися цією інформацією, надсилати вам повідомлення, включати вас у свою вибірку. Ви можете подати заяву в кожне місце, де ви давали дозвіл, і відкликати його назад. Поки що це єдиний механізм захисту, який передбачений в Україні.
Я можу не вказувати свої дані, але отримати послугу, яку хочу?
— Такого прецеденту ще не було.
У подібних договорах часто зустрічається пункт, що можуть передаватися дані третім особам. Що це означає?
— Торговельні мережі перестраховуються таким чином. Вони працюють за такою системою, коли у них залучено в роботу кілька суб’єктів підприємницької діяльності. Різні форми організації. Це робиться для того, щоб ефективніше оплачувати податки. Відповідно, щоб не брати щоразу з вас такий дозвіл, вони просто включають такий пункт.
Тобто це виключно для внутрішньої системи?
— А ви перестрахуватися не можете. Береться це для внутрішнього користування, але вони не можуть обіцяти, що будуть це використовувати тільки зі своїми суб’єктами підприємницької діяльності. Адже немає такого поняття – «свої».
Виходить, що той же номер телефону та інші дані людини можуть потрапити до кого завгодно?
— Бази даних давно вже продаються. База коштувала десь близько 300 доларів – але це повна, не тільки з телефонами, але і з розширеним переліком даних. Продають їх у тому числі і правоохоронні органи. Саме там ви даєте свій паспорт, номер телефону, прописку, вказуєте місце, де реально живете. Тобто ви надаєте весь спектр даних. І від цього себе захистити ніяк не вийде.
Раніше в ефірі радіостанції Голос Столиці директор консалтингової компанії «Партія влади» Олена Дяченко висловила думку про те, що антикорупційні відомства в країністворюються тільки для звітності.
У той же час керуючий партнер Національної антикризової групи Тарас Загороднійвважає, що антикорупційна прокуратура є знаряддям тиску на політичних опонентів.