вимкнути дудлвключити дудл

Ще ближче до тортур, ще далі до правосуддя. Богдан Шабаровський

ДЖИПЕГ16 березня 2017 року Парламент прийняв закон, яким розширив сферу застосування угод про визнання винуватості у кримінальному провадженні.

Слово «угоди» в усіх непосвячених у таїнства кримінального процесу асоціюється із такими мирними речами, як купівля-продаж, оренда чи щонайбільше – лізинг та факторинг. Втім, посвячені знають – угоди можна укладати не лише з бізнес-партнерами, а й з правосуддям.

Угоди у кримінальних справах прийшли до нас із США. У Штатах так історично склалося, що зі слідством можна домовлятися. Не таким способом, як історично склалося у нас , а законно. Цей процес називається «plea bargaining» і він нагадує процедуру укладення мирової угоди у цивільному процесі – сторони йдуть на взаємні поступки з метою досягнення прийнятного варіанту кінцевого рішення. Угоди у Штатах можуть стосуватися: 1) зняття обвинувачень за кількома злочинами за умови визнання винуватості у вчиненні іншого (інших); 2) визнання винуватості у менш тяжкому злочині, аніж інкримінований; 3) зменшення розміру покарання чи заміна покарання на більш м’яке. До прикладу, обвинуваченому може бути «пробачено» цілі епізоди обвинувачення, але тільки в обмін на важливу інформацію, якою він володіє як учасник злочинної організації. Одним із найвідоміших прикладів такої угоди є справа Сальватора Ґравано, який був впливовим членом злочинної організації Ґотті і особисто вчинив та організував ряд убивств. У 1991 році Ґравано погодився свідчити проти лідера злочинної організації Джона Ґотті і багатьох інших членів організації в обмін на пом’якшення покарання. Джон Ґотті та ряд інших отримали пожиттєве ув’язнення, тоді як Ґравано – лише позбавлення волі строком на 5 років.

Красивий судовий процес із красномовними адвокатами і присяжними в глибокій задумі, який ми звикли бачити в голлівудських фільмах, мало нагадує американські реалії. Ні, такі процеси трапляються, але орієнтовно один із десяти. Інші закінчуються угодою. Якщо угоди досягнуто – обвинувачений визнає себе винним ( pleads quilty ), що позбавляє його права на суд присяжних, а прокуратуру – обов’язку доводити кожну обставину обвинувачення. Суд виключно зі слів обвинуваченого вважає доведеним факт вчинення ним інкримінованого злочину. Тому після визнання вини весь подальший судовий процес зводиться до з’ясування, чи було воно добровільним, чи розуміє обвинувачений зміст того, у чому визнає себе винним, і чи дотримано інших процесуальних тонкощів.

У 2012 році угоди прийшли в Україну разом із новим Кримінальним процесуальним кодексом. Їх адепти стверджували, що угоди – це манна небесна, яка принесла нам такі важливі для кожного речі як процесуальна економія та врегулювання кримінально-правового конфлікту на добровільній основі. Голоси противників потонули серед моря фраз на кшталт: «ну це ж стільки часу слідчого, прокурора і суду можна зекономити; угоди ж лише для нескладних справ, де не розслідуються особливо тяжкі злочини, зрештою, суд може відмовити у затвердженні угоди, якщо з нею щось не так».

Все ж ключовим аргументом було інше: «у США 9 із 10 справ вирішуються на підставі угоди, а це провідна правова система, світовий економічний лідер і так далі». Однак, мало хто знає, що за океаном далеко не всі сприймають угоди як манну небесну. Зокрема, через ризик застосування примусу до обвинуваченого, адже не секрет, що прокурор майже завжди прагне швидко і вдало (для нього) вирішити справу шляхом укладення угоди. Навіть тоді, коли йдеться про серйозне обвинувачення, американські (і не лише) прокурори все одно спонукають обвинуваченого визнати себе винним у менш тяжкому злочині чи у меншій кількості злочинів. Як результат, особи, які б мали бути виправдані через брак доказів, нерідко заявляють про винуватість через страх тривалого ув’язнення чи навіть смертної кари. Як зазначає американський вчений Мартін Янт, чим тяжчим є обвинувачення, чим більше злочинів інкримінують особі, тим більший її страх і, відповідно, схильність до укладення угоди незалежно від винуватості. Доходить навіть до того, що процедуру домовленостей щодо угод порівнюють із середньовічними тортурами.

У праці «Тортури та угоди із правосуддям» Джон Ланґбейн пише , що «безумовно, існує різниця між розчавленими кінцівками як результатом відмови у визнанні себе винним і кількома додатковими роками ув’язнення з тієї ж причини. Але різниця у ступені, а не у виді. Угоди із правосуддям, як і тортури, є примушенням». І справді, американська практика свідчить, що покарання, призначене в результаті відмови від визнання винуватості і проведеного у зв’язку із цим повного судового розгляду, буде значно суворішим, аніж покарання, призначене в результаті угоди із правосуддям. Прикладом є дослідження судді штату Массачусетс Вільяма Янґа. Він стверджує, що у двох схожих випадках першому обвинуваченому, який визнає себе винним і укладе угоду із правосуддям, суд присудить позбавлення волі на п’ять років, другому обвинуваченому, який відмовиться укладати угоду і наполягатиме на повноцінному судовому розгляді, – двадцятирічний строк ув’язнення.

Ще менше людей знають, що у США є штати, де угоди заборонено, наприклад, Аляска. І мало хто задумується над іншим – угоди природні для американської правової системи, але суперечать базовим принципам континентального права, до якого належить, зокрема, українське. У нашому судочинстві визнання вини ніколи не знімало із суду обов’язок з’ясувати, що ж відбулося насправді.

Втім, із 2012 року це змінилося. Тепер із правосуддям можна домовитися. Спершу угоду про визнання винуватості можна було укладати не у всіх справах – заборонялося щодо особливо тяжких злочинів ( ті, за які можна отримати більше 10 років) та у будь-яких справах, де є потерпілий.

У 2015 році Верховна Рада дозволила укладати угоди і щодо особливо тяжких злочинів, які розслідує НАБУ, за умови викриття підозрюваним (обвинуваченим) іншої особи у вчиненні злочину, теж віднесеного до підслідності НАБУ, якщо інформація щодо вчинення такою особою злочину буде підтверджена доказами.

16 березня 2017 року Верховна Рада дозволила укладати угоди і щодо будь-яких інших особливо тяжких злочинів . Так само необхідною умовою є викриття підозрюваним, який не є організатором такої групи або організації, інших учасників групи чи злочинів, вчинених цією групою або організацією. Але за умови, що інформація буде підтверджена доказами.

Крім того, тепер укладати угоду про визнання винуватості можна і в тих справах, де є потерпілі. Щоправда, поки вимагається їх згода.

У 2012 прихильники угод говорили, що вони дозволяють зберегти час слідства і суду для розгляду складних справ щодо особливо тяжких злочинів. Тепер угоди можна укладати і щодо особливо тяжких злочинів. Кажуть, це все на користь процесуальної економії у нелегкій справі боротьби з тероризмом та організованою злочинністю. Я ж кажу, що це порушення принципу презумпції невинуватості.

В Грузії серед адвокатів побутує такий напівжарт-напівправда: коли поліція затримує двох співучасників, то кожен із них молиться, щоб його першим викликати на допит – щоб встигнути визнати себе винним і здати іншого.

У Штатах угоди порівнюють із тортурами. У нас практика «вибивання зізнання» існувала задовго до того, як з’явилися угоди. Насправді і угоди, і тортури мало нагадують правосуддя.

Liga.net